Даремнно

Чого чекаєш Ти від мене?
Що я забуду і піду напевно?
Та знаєш всі мої вірші,
не були тут написані даремно.
І не горіла б свічка у ночі,
і не лилися б сльози течією.
якби являвся Ти не лиш у сні,
якби я була не тією.
Що тихо скаже і піде,
що не зізнається про горе.
Що на коліна не впаде,
коли того захоче доля.

Ти знаєш а напевно так,
буває, крикну серед ночі.
А потім віджену рукою страх,
останнє я втрачать не хочу.
Та хай голосять, що хотять,
і в спину ніж, нехай кидають.
Я не зламаюся о так,
я буду жити , як бажаю.
А жити в сліпоті самій,
чекати від природи чуда.
Ти знаєш важко у пітьмі,
знайти вогонь що нас врятує.

В обличчя глянути журбі,
і покалічити своє кохання.
Чого являєшся у сні?
Мій біль, моє страждання.
Чого не пахане ніч тобою?
чому не чути в вітра спів?
Чому ту гордість, що зі мною,
скалічити Ти все  таки зумів.
Чому не твої руки поряд?
чому я так боюся самоти?
Бо барви втратили свій колір,
стемніли і втекли куди?

Останнє що потрібна я сказати,
Ти не лікує мене будь ласка.
Я хочу й далі відчувати,
що все що було...  була казка...
( M.S)