Ганна Осадко. Женский мир

                Ганна Осадко.

                ЖЕНСКИЙ МИР.

           Глеб Ходорковский (перевод)
          

            Посмотри на глобус.
            Это извечно беременный, обычно женский округлый мир.
            Тайна - внутри, то ли ядро, то ли дитя,
            стучит с главной, той стороны,
            а ты, как заговорщик, отвечаешь отсюда:
            точка-тире, точка-тире, точка -
            выходи!

            А теперь - в муравейник.
            Мириады извилистых тропок - вековая женская логика,
            где спина - одна за всех -
            тянет всемеро тяжкую суть -
            и так -
            веками.
   
            И ещё - львица замерла перед прыжком.
            Играют мышцы под золотой шкурой,
            жертву она, как обычно, приносит Хозяину
            не из страха, уважения или какой-то другой причины,
            но сама-то она знает, зачем...

            Улей - узел сознания, мир амазонок , где
            первозданная жажда (похоть?)заострилась  в теле, как жало,
            как жалящий вызов:
            не сдамся тебе без боя...

            Ибо -
            женщина в женщине -
            как матрёшки японские:
            большая, поменьше, ещё меньше, ещё...

    Эти скрытые - замаскированные - сущности,
    суп в супнице,помада на лживых губах,
    Все заморочки, замочки, вавки*) в голове,
    нанизанные комплексы, - как нитка синих кораллов,
    ни с того ни с сего -слёзы, ну ладно, раэбилось зеркальце, с кем не бывает -
    а в сердце осколки - ах!
    А годы - как кольца на дереве -
    пока не срубишь,
    не сосчитаешь...
    А дальше -
    то ли Галинка в Дали, то ли Далила - только сброшена кожа,
    оболочка -
    из которой сбежала змея.
    Ты достаёшь матрёшек по очереди, пять реинкарнаций (перерождений?)
    В каждой из них - Я.
    Присмотрись повнимательней, милый:
    вот ядро,
    вот пчела,   
    муравей,
    вот вечность,
    а это - моё смуглое
    лицо.
               
          *   *   *
    
               
               
                Ганна Осадко


         ЖІНОЧІЙ СВІТ. 

Подивися на глобус.
Це -  довічно-вагітний, це  звично_жіночий   округлий світ,
Таємниця -  всередині, ніби ядро (чи дитина),
що  стукає пальцями з головного –  тамтого! - боку,
А ти по-змовницьки  відповідаєш їй звідси:
точка-тире, точка-тире, точка –
виходь!
 
А тепер – на мурашник.
Міріади стежинок звивистих – то жіноча логіка вікопомна,
Де одна на усіх спина тягне всемеро важчу сутність –
і так -
вічно.
 
Ще – левиця завмерла перед стрибком.
Сильні м'язи, що грають під шкурою золотою,
Жертву звично приносить господарю –
не зі страху, поваги чи ще із якоїсь причини.
Та вона собі знає, навіщо...
 
Вулик - вузлик свідомості,   світ амазонок, де
Первозданна жага ще у тілі стримить, як жало,
Як жалюче наслання:
Не здамся тобі без бою...
 
Бо –
 жінка у жінці -
 ніби японські мотрійки:
більша, і менша, і ще  менша, і ще…
 
Ці заховані-замасковані сутності, суп у супниці, помада на брехливих  губах,
Заморочки усі, замочки, вавки у голові, низка комплексів – ніби сині коралі
Сльози знічев'я, ну, розбила люстерко, із ким не буває -  та скалки у серці  – ах!,
І роки  – ніби кола у дерева.
Тільки зрубавши, ти їх перелічиш.
Далі -
Чи Галинка в Далі, чи Даліла – тільки шкіра покинута, оболонка, з якої втекла змія,
Глибше, глибше дивися у неї, у цей чорторий, що відлунням кличе.
Витягаєш  мотрійок по черзі, усі  п'ять перероджень,
Де кожна із них – я.
Придивися пильніше, милий:
Це ядро,
це бджола,
це мураха,
це вічність,
це моє засмагле обличчя.


© Copyright: Ганна Осадко, 2011
Свидетельство о публикации №111111806888