Ганна Осадко. Зелёная, молодая...

         Ганна Осадко

       ЗЕЛЁНАЯ, МОЛОДАЯ...

     Ожидание - это
     как перетягивание каната
    (резины, кота за хвост, хвоста за котом и так далее...)
     где дни в шеренге как дети на физкультуре,-
     все по росту -
     стоят неподвижно - не сдвинешь - соят, как камни,
     пионерочки и пионеры,
     дни - выходные и будни - какой-то новой эры,
     которую ждать-не переждать ,до которой не каждая птица    
долетит... и дальше по тексту...
     И двигаешься, как мурашка
     заморенная,
     высунувши язык, напрягая лапки и цятки*) на крыльях
     к какой-то там цели: светлой-розовой-голубой...
     И долезешь, сбросишь рюкзак со спины и  прищурившись: - "Ты?"
     Бог накажет:
   - Лети! -
     в смысле "скажет", а не "покарает",
     и "смешная малышка" скажет, покажет  дорожку до рая-мая,
     нараит:"перетягивать канаты
     и ждать чуда,
     тупо
     солнышко...
     Будь всегда -
     и ныне и присно -
     ежедневно счастливой -
     как вишнёвый листок,
     как сливовый цвет,
     как петрушка,
     что под снежным покровом спит -
     зелёная,
     молодая..."
 -...                Скажи, чего же ты хочешь, прелесть моя? Назовись, не шкодь по-дешовке
или как...   
            Почему,зачем?Любопытно...               
                *   *   *               

           молода-зелена


           Ганна Осадко

Чекання – як
перетягування каната
(резини, кота за хвоста, хвоста за кота тощо),
Де дні у шерензі, як діти на фізкультурі – усі за зростом -
Стоять – ані руш! –
І не зрушиш, камінно стоять, піонерочки-піонери,
Дні, вихідні та будні, до якоїсь нової ери,
Яку – чекати-не-перечекати, до якої – не кожна птаха
Долетить і далі за текстом...
І сунеш, немов мураха,
Наморена,
Язика висолопивши, напруживши лапки і цятки на крилах
До якоїсь-такої-світлої-рожевої-голубої мети...
А долізеш, і скинеш зі спини валізу, і очі примружиш – «Ти?»
- Лети! –
Бог накаже,
у сенсі, «скаже», а не - «покарає»,
І «смішна-маленька», і покаже стежку до маю-раю,
І нараїть: «канати тягати, чекати дива
Тупо, сонце.
Будь –
нині і прісно –
щодень –
щаслива,
як листя вишневе,
як сливовий цвіт,
як петрушка,
що під сніжною  ковдрою спить –
молода-зелена...»


© Copyright: Ганна Осадко, 2012
Свидетельство о публикации №112020808114