ДiТЯМ

23 Апр, 2009 at 2:09 AM

Діти поснули мої,
розкинувши рученята.
Сон оповив...
І в мандрівку казкову веде.
Скуйовджені чубчики, кіски.
Невинні, мов янголята.
Дихають рівно...
Годинник цокає.
Час , невблаганно, йде.
Вибились з ковдри
колінця, збиті до крові.
Лікті стерті,
подряпані руки й синці
Вранці прокинуться,
шибенники чорноброві,
Світ перевернуть!!
Де й ділися Янголи ці?.
Ну посидьте,
благаю,
хоча б хвилину!..
Господи,
чи ж скінчиться
усе це коли?
Галас. Тупіт. Побились.
Сміються.
Ви ж мене ... в домовину!
Очі - сині, зелені, сірі,
карі, чорні,
сполохано підвели.
Горнуться до грудей,
Поцілунками осипають,
А за мить
вже на вишні
старезній сидять..
Все , як завжди...
Всміхнуся.
Малі виростають.
Годинник цокає...
Роки дитинства летять.
Зорі дивляться в вікна.
Ніч... Тиша панує в хаті.
Діти сплять.
Я легеньким цілунком
торкаюся їх.
Пташенята малі ще,
але Душі й Серця
вже крилаті!
Я молитиму Бога ,
щоб від горя
і зла вас вберіг.!