ЛЮБов - РЕАлiя

                Гнів їй далекий і все зле,
                Неправда й раз її не тішить,
                Лиш правда потішає все;
                Все зносить, кождому все лишить,
                Все вірить, все надію має,
                І все, і все перетриває.
                (Іван Франко, "Любов")


Я рахую безцінні реалії,
В них любов, що спилась від оточення,
Від невпинності слів і обіцянок
Гасла від заохочення;
В темній залі
Підводила підсумки.

За столом тихо всілися недруги,
Завше стомлені вашою відстанню.
Розізлити ж-бо можуть і подумки.
А я хочу наситити
Поштовхи нудьги
Лагідним дотиком.

Заплямоване серце блюзнірством
Над заштореною підсвідомістю.
Я так хочу тебе розповсюдити
Тим, хто знехтував совістю.
Лицедійством
Тебе не спаскудити.

Запросити любов на побачення...
Уявіть: голі стіни, в них дротики.
Б'є годинник, кватирка колишеться…
Ти прийматимеш антибіотики.
Телебачення й
Чашка на книжечці.

Ти, любов, що спилась від оточення,
Від невпинності слів і обіцянок,
Поклади під букети конвалій,
Їй надавши одвічного відтінку…
Та вона
Аж ніяк не реалія.

2013