Блакитне небо стало не моє,
Але надія сонячна ще є.
Чомусь я не знаходив в цьому щасті
Приємностей і радощів п'янких.
Бо щастя не ховається у пляшці
Та в інших тарах. Мірних та дзвінких.
Я народився, мабуть, необачно.
Як очі закриваю, стає лячно.
Сьогодні я один, неначе вітер.
Ну де, такі, як він, ще в світі є?
А в домі пролітять крізь тишу біти...
Блакитне небо стало не моє.
І я сиджу, нікуди не виходжу.
А радощів і досі не знаходжу.
Прокинься, небо, хоча б ти зі мною
Поговори і я засну, мабуть.
Коли мороз уб'є мене зимою,
Ти підклади мені ще й в чашку ртуть.
Гукало небо. Душу згризли миші,
А серце в хробаках. А серце в тиші...
2011
Блакитне небо стало не моэ...
© Copyright: Дмитро Безкровний, 2013
Свидетельство о публикации №113011101179
Свидетельство о публикации №113011101179
Рецензии
