Серце тягнулося до самоти.
Все, що палало, морозило ти.
Марні обіцянки, стерте життя,
Навпіл розрізане кимось буття.
Втоптана в іній, печалі сльоза
Хоче прокинутись. Гнеться лоза.
Прагнула більше не знати обійм,
Марно блукати шляхами надій.
Вся пустота, що зібралась ось тут,
Дико воліє зімкнуть глухий кут.
І самотужки знайти промінець,
Антисамотність розкутих сердець.
Я зазираю до сотень очей.
Скільки емоцій, цікавих речей…
Скільки подій, компліментів і слів.
Але подібних нема відчуттів.
Руки легкі, наче квітки виток,
Знову пильнують хороших вісток.
Просять серденько твоє віднайти.
Серце тягнулося до теплоти…
Серце тягнулося до самоти...
© Copyright: Дмитро Безкровний, 2013
Свидетельство о публикации №113011101135
Свидетельство о публикации №113011101135
Рецензии
