Доля

Чи ж ми раби своєї долі?
Це мабуть так, це певно так.
Родились начебто на волі,
Та долі не минуть ніяк.

Вона веде в життя тернисте
Своїм, відомим їй, шляхом.
А дні - розсипане намисто,
Яке збираємо бігом.
 
То дальня випаде дорога,
То випаде казенний дім,
То зустрічає нас тривога,
То радість прилетить за тим.

І так весь вік над нами доля,
Махає дужими крильми, -
І все життя, як латка поля,
В яку надію сієм ми.
                07.91


Рецензии