Земля

Життя тепер повернуте в неспокій,
Йдемо ми знов до ради і землі.
Ще пройде з рік, а може й більше трохи,
І будуть нові зміни на селі.

Ми створимо тут те, що зруйнували,
Научимо люд землю цінувать,
Давно своєї ми землі не мали –
Навіщо нас від неї відучать?

Мій прадід за межу колись побився
І рано вмер з-за клаптика землі,
З братами дід землею не ділився –
І ті по світу працювать пішли.

Бо ж то земля – всьому вона коріння,
Вона надія, нею всі жили.
Ми це забули – нове покоління,
Бо у старого землю відняли.

Мій батько селянин наполовину,
Дітей навчав пошани до землі,
І непомітно передав і сину
Свою любов до луків і полів.

Як кличе нас земля ота безкрая,
Яка принадна в пам‘яті людській –
Я років двадцять в місті проживаю,
Та знов хотів би поробить на ній.

Це мабуть вкладено у найдавніші гени –
Так руки просять плуга чи коси,
Щоб у полях зріс колосок зелений
І уквітчав мого життя часи.
07.1989 р.