Мені моя казала мати,
А, може, й зовсім не моя
Про те, що протікає хата,
І що роз‘їхалась сім‘я,
І що весь вік пропрацювала,
Та пенсії – на хліб і сіль.
Чогось надіялась, чекала.
Та тільки клопіт звідусіль.
У неї руки – темна хмара,
І ноги вже давно болять,
Для неї старість, наче кара:
Мені б такої не діждать.
– Жуки картоплю доїдають,
Дощу вже місяць, як нема,
І молоко все розбирають,
Що буду їсти, як зима?
Отак вона все говорила,
І не жалілась зовсім, ні, –
Її до бідності привчили,
Бо в праці лиш проходять дні.
Вона й тепер мені не бідка –
Була б дешева ковбаса,
Не забували б, і щоб зрідка
Якась навідалась душа.
06.1989 р.
Матерi
© Copyright: Владимир Мирошник, 2013
Свидетельство о публикации №113010905330
Свидетельство о публикации №113010905330
Рецензии
Сумно, що на долю наших батьків випало так багато випробовувань. але ж вони змогли вижити і з гідністю прожити своє життя.Вони заслужили вічну нашу пам*ять.
Дякую тобі за такий теплий вірш.
З повагою,
Людмила Махиня 2 09.01.2013 18:29 • Заявить о нарушении
Дякую тобі за такий теплий вірш.
З повагою,
Людмила Махиня 2 09.01.2013 18:29 • Заявить о нарушении