Мінлива думко, ти завжди зі мною,
Я так чекаю знову твій заспів,
Тоді мов сяйво понад головою
До мене лине, бо тебе зустрів.
Така душа тоді ясна і чиста,
Така легка бездумна і п‘янка,
І ранок в перлах, голубих, росистих
На серці грає і душа легка.
Чого ж цей день, неначе день останній
В небесну знову кличе далину?
І я чогось чекаю знову зрання,
І все за чимось мчу й не дожену,
Тягар лягає знову дня нового,
Чи ж я у ньому більше не живу?
Для чого це усе, що є, для чого?
Чого чекаю, що так довго зву?
05.1989.
Мiнлива думко
© Copyright: Владимир Мирошник, 2013
Свидетельство о публикации №113010905278
Свидетельство о публикации №113010905278
Рецензии