Ганна Осадко. ворожба тополиная

           Ганна Осадко

         ТОПОЛИНАЯ ВОРОЖБА,

     Глеб Ходорковский (перевод)


    Ежегодно, когда наступает пора тополиного пуха -
    и его навалом - белого, пушистого,
    весь город стоит словно по щиколотку в хлопке,
    и я вспоминаю
    девочку в красном платьице в горошек,   
    со взглядом недетским,      
    с сердцем
    легковерным и верным -
    до упрямства,
    с губой прикушенной от сосредоточенности -
    себя.

 
    Кто-то (кто?)пошутил тогда - неудачно,
    Мол, чего ж ты стоишь, рот разинув? А ну-ка, давай, работай!
    Тополиный пух приносит в любви счастье!

    
    А собрать его нужно много-много-много
    Огромный мешок, на всю хату, от потолка, до порога,
    собирать потихоньку, чтобы другие не знали,
    сложить в наперник,
    набить туго подушку -
    и к себе на кровать,
    чтоб милому-золотому,
    когда-нибудь, после -
    отдать...


   ...а только положит он голову
                на подушку из тополиного пуха,      
    будет,тебя, соплячку,любить
                до последнего вздоха (духа???)
   Всё синее небо к тебе наклонит, всё небо - а это немало!
   ...а пух всё падал, 
   а я, - та, в горошек -
   собирала  его,
   собирала...

...и долго ещё стояла
   посреди того пуха,   
   как  капелька крови
   (на белом одеяле)
   на простыне белой-белой...
   


            *   *   *
   

   
тополинi ворожiння


Ганна Осадко



Щороку, коли надходить пора тополиного пуху,
Навала білого_та_пухнастого,
і місто стоїть по котики в буцім_котоні,
згадую
дівчинку у червоному платтячку із горохами,
з поглядом недитячим,
із серцем легковірним та вірним до впертості,
з губою, прикушеною від зосередження, – себе тоді.

Хтось (хто?) – пожартував невдало,
Мовляв, що ж стоїш, рота роззявила? Нумо до праці!
Пух із тополі щастя-любов приносить!

А назбирати його треба багато-багато-багато,
цілу велику торбу, цілу хату,
потайки назбирати, щоби чужі не знали,
і наладнати в напірник,
і подушку зрихтувати,
і милому-золотому –
потім, колись, віддати...

....а як покладе він голову на подушку із тополиного пуху,
То любитиме вірно тебе-шмаркачку, любитиме до останнього духу,
Синє небо тобі прихилить, ціле небо, із зорями, не багато й не мало!
...а пух падав і падав.
А я_в_ горохах збирала й збирала....
І стояла ще довго
між того пуху вселенського,
як крапелька крові
на білому простирадлі...


© Copyright: Ганна Осадко, 2012
Свидетельство о публикации №112052208545


Рецензии