Коли заспокоiться жiнка

За столиком в прокуреному барі
Сиділи двоє. Музика лунала.
– Ще року не минуло, як ми в парі,
Але вона мене вже задовбала, –

Богдан поскарживсь кумові Миколі. –
Сьогодні вранці посварились знову.
І через що? Грошей даю доволі:
В салон піди, купи собі обнову…

Так ні, все мало! «Хочу у Карпати!
У «Буковелі» фестиваль. Збирайся!»
Сказав: «Від ранку сніг іде лапатий.
Ставай на лижі,  досхочу катайся!»

Образилась, від ранку губи дує.
А так в усьому справна молодиця!
Ще молода, тому і вередує,
Вже заспокоїться, як стукне тридцять.

Микола посміхнувся сумно в вуса:
– Даремно так чекаєш цього ти.
Моїй вже сорок, але я молюся,
Щоб заспокоїлась хоч до п’ятдесяти.

Така ж проблема: не припнути в хаті!
То в санаторій хоче, то на море.
Вистави, заходи, вечірки, паті…
Що жінці добре, нам з тобою – горе!

Аж раптом на столі перед кумами
Півлітра народилась, оковита.
За нею – дядечко:
– Чи можна з вами
Посидіти разом, погомоніти?

Не хочу вас лякати (вибачайте,
Почув розмову вашу ненароком)…
Ви, хлопці, не соромтесь, наливайте!
Скажу вам… Але ні, хильніть потроху!

Мені сімдесят п’ять минуло вчора,
То я продовжую бенкетувати.
– Вітаємо! – почав було Микола,
Та іменинник зупинив:
– Ви знати

Повинні, хлопці, величезну тайну
(Пройшов серйозні я життєві школи,
Досліджуючи Жінку надзвичайну):
Вона не заспокоїться ніколи!

Моя Наталя теж восьмий десяток
Вже розміняла. Разом – вічність цілу!
Та я вважаю: мій найбільший статок,
Що зрозумів нарешті свою милу.

Жінки, звичайно, берегині миру,
Достатку, щастя, затишку в родині,
Нам надають завжди підтримку щиру.
Але не тільки гарні господині

Вони у нас. Жінки – натури творчі!
Щодня даруйте їм маленьке диво,
Натхнення й враження. Тоді без порчі
Життя ваше минатиме щасливо.

Не можна зачиняти пташку в клітці:
Марніти буде, мріяти про волю.
Свободу дайте! І в щасливій жінці
Свою знайдете благодатну долю.


Рецензии