Ганна Осадко. и не спать бы...

                Ганна Осадко


                и не спать бы...




     И не спать бы, и реветь бы, а в душе бушует ветер,
     Тот, февральский - снова лютый, черно-белый - шах и мат.
     Проиграть так неумело. И кричит немотно тело,
     что из снов - смертельно белых - не вернуться мне назад.

     Так заснеженно, неблизко...Поскользнулась снова, склизко,.
     Не упасть бы, не пропасть бы... В этом мире - ни души!
     Там весна и ты веснянный...И - родной и чуждой - панна,
     а трава густа, как косы. И туман. И спорыши.

     И не спать бы, и реветь бы,,, И летит над миром ветер -
     От тебя бы да ко мне бы...Нет, - чужой, не мой порог...
     Ты же знаешь - так бывает. Снова падаю, теряю
     твою руку. И - ни звука. Просто больно. Просто - снег...


                *   *   *


                i не спати...
Ганна Осадко
І не спати, і ревіти. У душі гуляє вітер.
Лютий – бачиш, знову лютий? – чорно-білий – шах і мат.
Так програти неуміло. І кричить німотно тіло,
Бо зі снів – смертельно-білих – не вернутися назад.

Там засніжено, неблизько... Знову ковзаюся, слизько.
Не упасти-не пропасти... В цьому світі – ні душі!
Там весна і ти - весняний... І чужа – та рідна панна.
І трава, густа, як коси. І туман. І спориші.

І не спати, і ревіти. І летить над світом вітер –
Не від тебе не до мене...На якийсь німий поріг...
Ти вже знаєш – так буває. Знову падаю, втрачаю
Твою руку. І ні звуку. Просто боляче. І сніг.

22.02.2008


© Copyright: Ганна Осадко, 2010
Свидетельство о публикации №110121006332