Сон

Розгулялась зима! Хурделить і свистить завірюха.
У снігу вся хатина, де блимає вогник свічі
Я у баби в Різдво тут, найперша людина!
Як затишно, потріскують дрова в печі!

Баба ставить на стіл, та мене поучає,
От не ловкий! Розкидав узвар на печі.
Книгу кинув святу!А за гріх Бог карає!
Я сміюсь.А Він де? Де, твій Бог уночі?

Нерозумний! Вона головою киває,
На ікони з суворими лицями їх.
Бог нас любить! І все про нас знає.
І все бачить! Чому ти синочку притих?

А негода, шумить, стогонить, не вщухає.
Завиває, як звір в димарі.
Семирічному мозку казали..Ні! Бога немає.               
А ікони..Картинки старі.

Чебрецем та любистком духмяніло від долу
Рушники на іконах,святкова кутя на столі.
Малі ноги чомусь, потягнуло до столу,
Щось було загадкове, в тих іконах вгорі.

Скільки часу майнуло? Та піввіку напевно,
Може все це приснилось мені?
З під лампадки живий та проникливий погляд,
Так суворо заглянув у очі мені.......