Ялинки

Попід стіною, на в’їзді до ринку,
Там, де поземка шмагає обличчя,
Звалені в купи, мерзнуть ялинки –
Всепереможний акорд новорічний.

Ще позавчора не знаючи лиха –
Що тягачами прочистять дорогу…
Свіжі пеньки замітає хурдига –
Наче відрізані ноги…

Стоптаний сніг взеленили хвоїнки,
Чавлять їх байдуже мерзлі підбори.
Плачуть ялинки, стогнуть ялинки:
-- Ми помираєм! О горе!…

І перехожих чіпляють за поли,
Хапають за руки, заглядають у вічі:
-- Нам би додому – до лісу, у поле!…
Стікають обрізи, мов свічі.

Глиця тамує думки невеселі:
Червонопикий снує тротуаром.
-- Он, розставляє -- немов на панелі
Свіжих дівчат на поталу!

О лісорубе, безжалісний кате мій!
Бачу очима, від жаху великими,
Як принесуть, приберуть, шануватимуть,
Потім зів’януть, замерзнуть – і викинуть.

Горе-людино! Ну хто ж бо платитиме
За одноразові спалахи щастя?
Лисніє планета -- ялинковим цвинтарем,
Згрібають ялинник – зжовтілим баластом.

Зелене, тендітне, ніким не захищене…
Жалі із красою ідуть на ристалище.
Людино! О будь же від знищення вищою!
Бо купи на ринку – то купи на звалищі.


Ілюстрація із Інтернету