Невже до нас така зима прийшла?!

Невже до нас така зима прийшла?!
Та ковдрою сріблястою усе накрила.
Гуляючи по місту, етюдник я знайшла,
А там була картина та на ній вітрила.

Великі та ажурні до небес
Такі бувають лише взимку.
Тоді вони відкриті для чудес,
Мої ж ви милі, дайте ви мені підтримку!

Вночі я бачила в етюднику таке тому,
Що вміє лише той помітити у небі,
Кого луна гойдає в човні золотому,
А навкруги сміються зіроньки тобі.

Їх велич відкривається одразу,
А ти примружив очі і хотів
Сузір'я роздивитися. Оту свою образу
Забути треба. Ти ж мене зустрів,

І в мене крила виростають за спиною,
Вони блакитні, ніжні і легкі.
Та зірки-воїни стоять поруч стіною –
Мої захисники. У них стрункі

Тіла. Та діамантові прикраси
Вони сьогодні одягли для того,
Щоб показати лиш тобі, мій красень,
Що не буває нічого простого.

Ти ж намагався, любий мій,
Хотів скоріше велич показати.
Не треба руйнувати моїх мрій!
Я хочу лише зіроньку дістати.

Що сяє краще всіх, яскраво уночі
Ти подивись. Ще встигнеш все зробити
Ти посміхнись, поглянь у мої очі
Чи згоден з цим, мій любий ти?