Ганна Осадко. Ганна

            


            Ганна Осадко.

               ГАННА,

       Я тебе расскажу по секрету,только ты смотри, никому ни-ни,
       У меня внутри,
       поближе вот здесь, к животу,
       спрятана девочка,
       маленькая,
       как зёрнышко яблочка.
       Я её укрыываю, прячу,
      "Тсс, малАя", - шиплю как змея, если захлюпает носом,
       мышонок затюканный, вечно на первой парте,
       Ещё и болтает - доныне болтает! - скороговоркой,
       всё боится - оборвут на полуслове - и не дослушают...
      
      "Ну, что за фокусы? Ты уже взрослая тётка"- пренебрежительно цыкаю,
       когда в подземке она,
       сквозь меня ,
       полупрозрачной рукой,
       тянется за петушком леденцовым...

       Молчит, повернулась спиной, и губу наверное прикусила...
       не выгнать же недотёпу во двор, и в себе носить нету силы,
       как вавку*) в детстве,большеокую, крупносердую...
       Так и тащусь с ней из года в год, из вторника в середу,

       Все эти её примочки и заморочки на тему морали,
       все полуночные страхи,а утром "что будет далее?"
       все невыплаканные обиды - как святые лики во храме,
       все заныканные конфеты, все тайны -"ты только не ляпни маме",

       все её ревности, что застряли репьями в волосах и одежде,
       чешешь, вытаскиваешь - а они - нАмертво там - как и прежде,

       Блииииин!

       Даю по шее, одёргиваю, ругаю,подкину волошских орехов впридачу,
       а она обложилась книгами - ну, дЕвичье счастье ледащее!
       И всё про любовь, карандашом на полях - ремарки...
       Тьфу, пришибленная, жертва литературы,
       раба Дюма и Ремарка!

       К людям порою стыдно
       с такой личинкою подойти,
       так и сидит в животе укрывшись
       и оттуда тихонько мне шепчет:"Ух, ты!"
      "Классно обрезала! Ишь ты! Слушают- да и верят к тому же!"
       "Ого, Анька!Это капе-е-ец!Ты нашла себе мужа!"
       "Как ты играешь! Врёшь - и не краснела ни разу!"    
      
     - Тихо!Заткнись! Распатякалась...Маленькая зараза!"

        Хлюпает носом, правильная, но хлопочет всё неустанно:
       "Ой, я придумала!
        Не говори, что ты Анечка, а строго, с дистанцией "Ганна!"
        Чтобы боялись, не усмехались - будто ведёшь урок...
        Обещаешь? Ну, пожаааалуйста, пусть этому все поверят!"

      - О,к!                .!



                *   *   *

   

      
                Ганна Осадко.


                ГАННА.


Розкажу тобі по секрету, тільки ти вже дивися, ні-ні, нікому,
Усередині  мене, ближче до живота,
Схована дівчинка,
маленька, як яблуневе зернятко.
Я ретельно її ховаю,
«Цить, мала», -  зміїно шиплю, як вона зачинає шморгати носом,
Затюкане мишенятко з вічної першої парти,
Що й балакає – досі балакає! – скоромовкою,
Боячись, що її перервуть на півслові – і не дослухають...

«Що за фокуси? Ти вже доросла тітка» - зневажливо пхикаю,
як її півпрозора рука тягнеться через мене за цукровим когутиком у підземці...

Мовчить, відвернулася спиною, мабуть, губу прикусила...
І не виженеш мантелепу надвір, і у собі носити несила,
Ніби вавку з дитинства, великооку_великосерду...
Так і тягну із року в рік, із вівторка у середу,

Всі ці її примочки і заморочки на теми моралі,
Всі ці страхи опівнічні, і ранкове «що буде далі?»,
Всі ці її образи невиплакані – як образи' священні у храмі,
Всі ці цукерки заникані, всі таємниці «лише не кажи мамі»,

Всі її ревнощі, що  реп'яхами застрягли на одязі та волоссі,
Чешеш і витягаєш – а вони – намертво – там і досі,

Бліііііін!

 Шпетаю, сварю, осмикую, даю штурханів, ще і горіхів волоських на додачу,
А вона – книжками обклалася – ну і ледача у дівки вдача!
І все – про любов у яблуках, і на полях олівцем – ремарки,
Тьху ти, причмелена, жертва літератури, бранка Дюма і Ремарка!

Соромно із такою почваркою і до людей підійти,
Тож і сидить в животі захована,
і звідти тихенько мені шепоче «ух тиии!»,
«як ти йому-у-у-у відрі-і-і-ізала!», «А вони і повірили, що ти – вели-и-ика»,
«ого, Анько! Це капє-є-єц! Ти знайшла собі чоловіка!»,
«Як у тебе виходить грати! Брешеш – не червонієш ні разу!»

- Ану цить! Ані слова! Розпатякалась, бачиш.... Мала зараза!

...шморгає носом – завжди правильна, самотня і бездоганна:
«Ой, я придумала! Не кажи їм, що ти Анічка, кажи строго отак «Ганна»,
Щоб боялись-не насміхались, щоб живеш – ніби ведеш урок!
Обіцяєш? Будь лааааасочка, хай повірять у це усі!»
- Ок)


© Copyright: Ганна Осадко, 2012
Свидетельство о публикации №112111209382