Зимовий диптих

                І


Якась безмежна в завірюхи мірка:
куріє щедро снігом за вікном.
До мишенят в затишну теплу нірку
вночі забіг погрітись змерзлий гном.

Струсив старанно з комірця сніжинки
і задрімав безжурно, а проте
чи знайде він тепер свою стежинку?
Її ж до ранку зовсім замете…




                ІІ


Іскристі руна снігових отар
куйовдить вітер, дмухає сердито.
А навпростець повз вистуджений яр
біжить стежинка, сріблом оповита.

Блукає в повню там самотній Лель,
любов шукає журно серед ночі,
і витинанки на шибках осель
у письмена складаються пророчі.

Там серед слів, солодких та гірких,
живе на стрісі полохливий спомин,
і неслухняні кидає зірки
на вкритий снігом охололий комин.


Поэтический перевод авторского текста:Петр Голубков http://www.stihi.ru/avtor/golubkov44

Метель так бесконечна в эту пору:
Швыряет щедро снегом за окном.
К мышатам ночью в тепленькую нору
залез погреться замерзавший гном.

Стряхнул с воротничка он все снежинки
И задремал беспечно так, но вот
Найдет ли он теперь свою тропинку?
К утру ее же напрочь заметет...

ІІ
Руно искрится снеговых отар,
Ветер руно то треплет так сердито.
А напрямик, сквозь выстуженный яр,
Бежит тропинка, серебром укрыта.

Блуждает в полнолунье грустный Лель,
Ищет любовь свою метельной ночью,
И вытынанки на окон стекле
Ему рисуют письмена пророчьи.

А среди слов, про радость и беду,
Живет на крыше столь пугливый вспомин,
Бросая непослушную звезду
На стылый, занесенный снегом комин.