Автобус розкидав по різних сидіннях,
Чомусь роз’єднав – ми ніхто, ми – чужі.
Вже зникли набридливі й щирі видіння
І тягне морозом в самотній душі.
Ліворуч вікно, а на нім – візерунки,
Відтворюють мить в умоглядному сні.
У пам’яті мерзнуть вчорашні відлунки,
Дедалі все глибше зникають в мені.
Останні слова, що давно наболіли,
Щось стали німими й мізерними знов.
Хотілося подумки зимний світ, білий,
Зігріти теплом та все стихло немов.
І серце ледь б’ється, лиш гул на дорозі
Та світло від фар сиротливих авто.
Життя йде вперед й зупинити не в змозі
Його, навіть сніг, тільки ми – вже ніхто.
20:48, 24.12.2012 рік.
Зображення: http://siryx.ru
Ми вже нiхто
© Copyright: Прокопенко Юрий, 2012
Свидетельство о публикации №112122410959
Свидетельство о публикации №112122410959
Рецензии
Так, згодний з Вами, що сьогодні "ми – ...ніхто"... Але... будемо вірити в завтра! Вього Вам найкращого! З повагою,
Андрей Кудрявцев 09 31.03.2013 18:11 • Заявить о нарушении
Андрей Кудрявцев 09 31.03.2013 18:11 • Заявить о нарушении
На это произведение написана 21 рецензия, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.