Астральный вскрик. Лина Костенко

Перевод
 
Вам, люди, рад! Убитый на снегу,
Очнулся я в заоблачной купели
И то, что было важным, стало вдруг
Лишь горсткой омертвелых иммортелей.
Там на земле все гасло, и цвело,
Румяным было, синим и зеленым.
Теперь, у ветра одолжив крыло,
Я вижу землю в прошлое явленной.
Устал я здесь без вдоха, без души,
И не на чем записывать мне строки.
Арапы-предки, воины-мужи
Во мне взмолись - дать тепла хоть крохи.
Там где я есть: мне вечность по плечу.
Но я не жду ни вечности, ни славы.
В бессмертьи холодно. Я в Петербург хочу.
Одеться в тело, выпить кофе здравым.
Там на столе лежит мое перо,
Оно лежит, оно давно не пишет.
А я хочу стихи чеканить про –
Про то, как ветер стебелек колышет.
Хочу, проснувшись, видеть свет зари.
Любимую обнять, ждать новость из Одессы.
Желаю воли, воли!.. А цари?
Желаю жизни, жизни!.. А Дантесы?
Я сто поэм готов писать в тетрадь,
Но предо мною дуло пистолета.
В бессмертьи холодно. И холодно дышать.
О Боже мой? Где место для поэта?

Оригинал:

Добридень, люди! Вбитий на снігу,
я спам'ятався в зоряній пустелі.
І все, що має на землі вагу,
осипалось, як мертві імортелі.
Там, на землі, щось падало, цвіло,
було рожеве, синє і зелене.
Мені вітри позичили крило,
я бачив землю за віки від мене.
Я натомився жити без душі.
Нема на чому записати строфи.
Усі арапи-предки й гармаші
Кричать в мені зігрітися хоч трохи.
Я сам не знаю, скільки тут пробув.
Не хочу я ні вічності, ні слави.
В безсмерті холодно. Я хочу в Петербург.
Вдягтися в тіло і напитись кави.
Там, на столі, лежить моє перо.
Воно лежить, воно давно не пише.
Я хочу вірші написати про -
Про те, як вітер гілочку колише.
Я хочу встати вранці, на зорі.
Любити жінку, ждать листа з Одеси.
Я хочу волі, волі!.. А царі?
Я хочу жити, жити!.. А Дантеси?
Я сто поем ще маю на меті,
а я дивлюсь у вічі пістолету...
В безсмерті холодно. І холодно в житті.
О Боже мій! Де дітися поету?!