Чорною нафтою пишеш нездарні сонети
На білосніжних пресованих мертвих деревах.
Пачки від печива, що ти їси на перервах,
Будуть поховані в тілі твоєї планети.
Від СО2 твого нудиться ще й легенево
Наша Земля хвороблива, кохана поетом.
Струпом й наривами вкриті її континенти,
І лихоманить її все сильніш щотижнево.
І вже давно б'ють на сполох Ті-Ві та газети,
Та переймаються люди грошевим й статевим,
Прагнучи лінощі й жир приховати в корсети.
Аве нам, людям, природи царям й королевам!
Ставлення наше давно позбулось пієтету,
І ця зухвалість - зухвалість для людства кінцева.
*конкурсный
Аве!
© Copyright: Катя Сирко, 2012
Свидетельство о публикации №112122210480
Свидетельство о публикации №112122210480
Рецензии