Колись в полон твоє чоло захватять сорок років,
Розриючи в полі краси ріллю глибоку.
Сьогодні насолоджуйся своїм вбранням.
Лахміття з нього зроблять твої роки.
"Куди поділася краса?"-між іншим хтось тебе спита,-
І в чому скарб квітучих днів, ночей?
твій буде сором і похвала пуста,
Якщо похвалишся, що скарб у глибині очей.
Мудріш було б краси використання,
Якби ти зміг відповісти:«Оце миле дитя-
Є підсумок життя і зморшок оправдання,
І в образі його- земного спадщина буття»
Ти б на дитя своє дививсь і, наче б знову народивсь,
В твоїх холодних жилах знов текла б гаряча рідна кров.
Сонет 2. В. Шекспiр
© Copyright: Татьяна Троцкова, 2012
Свидетельство о публикации №112122210261
Свидетельство о публикации №112122210261
Рецензии