Коли відвернуться від мене і доля, і люди,
Глухе небо молитвами турбую даремно.
Нікого поруч-.я один,а плач мій повсюди.
Шукаю світла я тоді,бо на душі темно.
Я схожим бути мрію на тих, у кого більше є надії,
Хто вдався вродою, хто друзів вірних має.
На тих, у кого є талант, і хто багато знає.
Та все це в мене є, але воно не радує мене.
Серед таких думок себе я майже зневажаю.
Але в ту мить, коли тебе згадаю - я жайворонком на зорі
З ції понурої землі увись злітаю.
І гімн любові я співаю біля воріт самого раю.
А думка про твою любов дає мені таке багатство -
Що зайвий трон, не наляка полон, і навіть рабство.
Сонет 29. В. Шекспiр
© Copyright: Татьяна Троцкова, 2012
Свидетельство о публикации №112122108166
Свидетельство о публикации №112122108166
Рецензии