Ночной привал у переправы - укр

Чумацька ніч на березі Дніпра.
Багаття жар. Чекання перевозу.
Вологий вітер дух слабкий пера
несе з пташиних нетрів верболозу.
Якась предивна слабкість розлилась
в могутнім тілі небораки світу.
Теж чумакує. Теж не скаже "зась",
коли почує, як "многії літа"
пронизливий будує тенорок
дячка, що напросився в компаньйони.
Нехай співа, - до ночі, до зірок,
де Шлях Чумацький розгортає гони.

Нічна зупинка. Мила штука. В ній
є вияв і бажання, і потреби.
До ранку можна возиком надій
і спогадів долати простір неба
і милуватись сталістю шляхів,
предовгих ланцюгів мізерних кроків,
вражатись чорним сумом берегів,
які насправді світлі і широкі,
і згадувати, як до чумаків
пристав, щоб жити так, як личить жити
володарям ярем і батогів.
Їм не себе, а воликів жаліти
припало. І від того валки слід,
важкий, товарний, йде не на Чугуїв,
а в Рим, куди дороги зводить світ,
який (я вже казав) теж чумакує.

Вози, вози... Все важчають вони.
Про це мовчать терплячі круторогі,
бо знають - дні, як золоті лини,
колись застигнуть посеред дороги...
На роздоріжжі пам'ять розіпнуть,
замінить вічна казка вічну путь,
з возів хтось крихти правди позбирає,
і птах з кущів, навчений, заспіває
многії літа - гей! - многії літа -
усім, хто править, хто батіг трима,
усім волам, байдужим до ярма,
усім, хто хоче жити не дарма,
хай в чарки душ налляє ніч сама
густу непереможну аква віту.
    
         жотень 2011 - 20.12.2012