На розі вулиць Маркса та Шевченка
Якесь дівча усміхнене стоїть,
Замріяне, русяве і тоненьке…
Це я, це я! – здалось мені на мить.
Якийсь зв’язок між нами незбагненний:
Стрічки у косах, білий фартушок,
В руках – підручник, гілочка зелена
Закладена між білих сторінок.
А поруч – школа, рідна друга школа.
Там десять років, як вода, спливли,
Мов сонце, все осяяли навколо.
Які ж тоді щасливі ми були!
На цьому розі я колись стояла,
Сказати страшно, скільки літ тому,
Зелений пагін у руці тримала
І тихо посміхалася йому.
Здавалось, світ давно мене чекає
В чудовому дорослому житті…
Дівчатко миле, довше хай триває
Шкільне дитинство, - миті золоті.
Воно таке коротке і прекрасне,
І так напрочуд швидко пролетить.
Хай буде путь твоя легка та ясна,
Нехай тобі щастить, завжди щастить.
Зустрiч
© Copyright: Зарема Петрунько, 2012
Свидетельство о публикации №112121901131
Свидетельство о публикации №112121901131
Рецензии
Дуже ніжний вірш. Сподобалося.
Але в передостанньому рядку — чому "путь"? В українській мові завше використовується - "шлях".
Людмила Данилова 08.05.2013 00:17 • Заявить о нарушении
Але в передостанньому рядку — чому "путь"? В українській мові завше використовується - "шлях".
Людмила Данилова 08.05.2013 00:17 • Заявить о нарушении