***

Безліч разів вона ходила пустими вулицями. Наповненими прянощами, пилюкою і посмішками. Вдивлялася в обличчя простих прохожих. Траплялося так, що вона закохувалася. Вона. Велике кохання. Спіткало на кожному повороті. Щож, це було недовготривала щастя. Ніжилася вона в обіймах так солодко, що ставало терпко. До останнього подиху, до останнього обійму, поцілунку. Вони залишали її. Через тиждень, місяць. На більше це не затягувалося. І знов все як колись. Вулиця, прянощі, посмішки. Дощ ловила долонями. Думала, що все ще попереду. І ось наступний коханець. Квіти, дешеве вино, цукерки, терпкі поцілунки мандаринові. Потріскані губи від холоду. Він. Вона. Разом. Як довго. Місяць, другий, третій. Роки. Один. Два. Яке це щастя. Коханий в її обіймах сніг пластівцями. Здається, ніби розум полишив її. Більше нема чітких образів.Серце править повією. Серце заведе її в темряву. А бажання просте її. Він єдиний. Коханий. Малиновий.