б льше за життя

Мої думки вже облетіли весь світ.
А я сиджу все і пишу вірші.
Тому, кого не знаю, всім привіт!
Встаньте, підіть кудись з дому мерщій.

Як завжди, осінь важілями вниз
Мене все тягне, щоб повільно йшла.
Припини, осінь. І це не каприз.
Я в двадцять років свого не знайшла.

Куди піти? Зробити що? Втомилась.
Хочу на ручки й солодко заснути.
Доля, зроби, будь ласка, меня милість:
Я хочу років десь зо три вернути.

В усьому зараз стала я залежна,
Усе я маю мати і робити.
Та час .на жаль, поняття не безмежне.
І так залишусь я, чого не зна, просити.

Прагну родини і чимало грошей,
Роботу, танці і час на батьків.
В усьому винен вік мій, може.
Та певна я, що це тільки квітки.

Чому ця криза враз мене спіткала?
І я в скаженстві від своїх думок.
Тепер всього, що зараз маю, мало,
Я прагну волі і власний куток.

Проте одне я знаю достовірно,
Хоча це стало мені відкриттям.
Тільки прошу зараз мені повір ти:
Тебе люблю я більше за життя.

30.10.12