12х12 -3-

Найважливішого ми не знаємо. Мало хто навіть хоче знати. А тих, хто знає, що нічого не знає, зовсім катма. Ті, хто нічого не знають не люблять тих, хто хоч щось знають. Знання – легка ноша. Та небезпечна. Темні люди бояться уроків, чорнокнижників та людей в окулярах. Мають на те право.

Бо той, хто примножує знання, примножує печалі. Порушує баланс. Руйнує підвалини віри. Той, кого розіпнули, не хотів бути царем. Він просто багато знав. Аби мовчав, вади б йому не було. Але Він говорив. Простими словами. Його розуміли рибалки, теслярі, гендлярі та навіть красуні.

Він не творив дива. Див довкола не перелічити. «Нащо зайві» - казав Він – « Навчіться просто жити. Ось - хліб, ось - молоко, ось – жона, муж, дитина. У нашого Батька для всіх всього доволі. Навчіться хотіти, любити себе, життя, її та його та навіть своїх ворогів. Любові на всіх стачить»

Він не хотів страждати. Ба більше, по суті і не страждав. Жив в насолоду собі та їм, тим, хто пив прану з його рук та очей. Смакував чисту воду, солодке вино, часто сміявся, іноді плакав. Кохався, любив. Знав що буде потім. Тому пішов. На благословенний Схід. В гори, від гріха подалі…