ПоезIя у всьому знаE мIру

Поезія у всьому знає міру,
 У розмірі, у ритмі, у словах,
І той, котрий бере у руки ліру,
Повинен бути чистим у думках.

Він не повинен прагнути наживи,
А світло чисте у думках нести,
І відкидаючи слово фальшиве,
В  віршах в майбутнє зводити мости.

 Для того жити, щоби говорити,
Яке чарівне та п’янке життя
Що рідна мова це безцінний злиток,
І як кохати до «не забуття».

 Зразковим бути в  вчинках та ідеях,
І для людей світити в темноті
Відомості не прагнути своєї,
Палаючи в словесному вогні.

Горіти так як в Сонце  в небі світить,
 Кохаючи  безвимовно усіх.
Тоді думки розквітнуть наче квіти,
І він у них залишиться навік.

И лиш тоді назвуть його Поетом,
Наступні покоління  все поймуть,
А ті котрі назвуть себе " Сонетом",
Повік не  взнають в чому правди суть.

Поезія у всьому знає міру,
 У розмірі, у ритмі, у словах,
І той, котрий бере у руки ліру,
Повинен бути чистим у думках.