Новогодняя буколика Из Ганны Осадко

НОВОГОДНЯЯ БУКОЛИКА

Я вязать стану свитер из райских зелёных цветов,
чёрный кот на руках будет спать, развалившись лениво,
и лететь будет снег сквозь сплетения пряжи и снов,
чтоб бесследно исчезнуть, растаявши в сердце камина.

То молчанье камина начально-печально, как грек.
Там ушедшие ссоры скребутся, как мыши под крышей,
ёлку под потолок мы воздвигнем, ночной имярек,
от того вместе с домом и станем немножечко выше.

Эта ночь – словно лодка. Безудержный поиск Итак.
Эта ёлка – как мачта. И тёплое зимнее слово,
там лежать буду голо
меж телом и снегом –
вот так,
и распарывать свитер,
чтоб утром плести его снова.



НОВОРІЧНА БУКОЛІКА

Я в’язатиму светр зеленавих, як рай, кольорів,
чорний кіт буде спати, згорнувшись на твоїх колінах,
і летітиме сніг через плетиво пряжі і снів,
аби, тіло пройшовши, розтанути в серці каміна.

Це камінне мовчання печально-повчальне, як грек
стародавній. Задавнені сварки шкребуть на горищі,
ми поставим ялинку до стелі, нічний ім’ярек,
і від того і стеля, і ми станем трошечки вищі.

Віща ніч – наче човник. Довічне шукання Ітак,
і ялинка – як щогла. І тепла зимова розмова,
де лежатиму голо
між тілом і снігом –
навзнак,
і поротиму светр,
аби вранці плести його знову.

2007