14 замкiв

А ти не дивись мені в очі,
Там порожньо зранку до ночі!
В них для тебе нічого нема-
У життя увірвалась зима.

Своє серце замкнув на 14 замків
І навколо високії мури я звів.
Туди для тебе дороги на віки закрив
Та всі спогади давно вже спалив.

У чорному фонтані вода така ж як і в білому,
Та ніхто вже не хоче ходити в одязі сірому.
Завжди ведемось на колір і зовнішню оболонку
І знову біль, обпікаємось, потрапляємо у свою ж ополонку!

Красивих  ззовні так багато людей
І ще більше потрібних їм, хороших речей.
А за речами не видно, що зогнила в них душа,
І не вартий їх внутрішній світ і гроша.

Й одного разу впустивши у серце змію-
Нарешті збагнув я правду ось цю:
Розчарувавшись в коханні, дружбі і людях-
Будується світ мій на злочинцях і суддях!

Боюся я більше на зовнішнісь вестись
І за власними ілюзіями з головою понестись.
Своє серце зимою закрив на 14 замків
Та від кохання й людей, високії мури вже звів.