Осiнь зморщена... Пер. Натальи Борисовой

Осінь зморщена, наче старчиха,
Підібравши мокре вбрання,
Йде дощем кволо і тихо,
Вітер в спину її підганя.

Чом ти гониш її від себе?
Тож недавно закоханий був,
В ноги кидався з самого неба,
Пестив милу. Невже ти забув?

Ти забув, вітре, що вона панна
вся розкішна і пишна була,
Та любов твоя тільки омана
Просто була - та геть загула!

Знаєш, сам він себе покарає,
Висуши, осене, сльози - дарма!
В кому любові в душі немає
В тому вмирає й сама душа.


  Перевод :

Тихо слёзы текут в морщины,
Тянет осень подол сырой...
Ветер гонит старуху в спину,
Убираться велит домой.

Ты ли,ветер,влюблённым не был?
Как ласкал её,ты забыл?
В ноги к милой бросался с неба,
Распыляя любовный пыл!

А она-молода,желанна
Вся в роскошных нарядах цвела!
Только ветра любовь обманна-
Поиграла и прочь ушла.

Осень,слёзы не лей напрасно,
Листья прошлые вороша.
Сам себя наказал,несчастный:
Без любви не живёт душа.