Корабель блазнiв. Дiя X

Видіння  Ієроніма Босха

ДІЯ ДЕСЯТА

Із життєпису Базилія Тросечника*
покровителя потопаючих
та утоплеників 
   
*тросечник (від чеського trosecnik) – жертва корабельної аварії

Трагедій в світі є чимало,
І хто не спасся від біди,
Скажімо, в морі від води,
Кого в безодню засмоктало,

Хто став приречений на вік,
У товщі вод, на дні блукати,
І в потемках весь час чекати,
На Божий суд, і хто вже звик –

Мовчати в цій воді великій.
Кого оточує лиш глиб,
Та незліченна кількість риб,
Що не розумні й без’язикі.

Хто знітився в своїй душі,
У каламутних тих тенетах,
Де змії в’ються у скелетах,
Де рештки свої та чужі.

Де всі волання, болі й крики,
В воді застигли крижаній,
Де тіні стеляться одні,
Де царство темного владики!

І душі там, як ті привиддя,
Не знають захисту небес,
Німі блукають без словес,
І маячать їм лиш сновиддя…

Я – небіж, мандрівник Базилій,
Не раз від моря потерпав,
Топивсь, тонув, але спасав
Мене Господь від злої хвилі.

На чому тільки я не плив,
На кораблі, в човні, у діжці,
На щоглі, дошці, навіть – книжці!
І кого тільки я не стрів,

У водах повних небезпеки:
Плавців, мерців, морської тварі;
Русалок й дияволів з кошмарів,
Яких описували греки.

Куди би я не потрапляв,
У день ясний чи в ночі хмарні,
Усі мої зусилля марні,
Я для спасіння направляв:

Будь то рибалки, чи матроси,
Паломники з усіх усюд,
Негоціанти, всякий люд –
Всі йшли під воду наче стоси!

Отож, пливу я знов, тепер
На самоті і на уламках,
А серце в нових забаганках,
Мене штовхає між ребер.

О, де мені би притулитись,
Від хвиль шалених і лихих,
І серед поки ще живих –
Людей, хоч трошечки зігрітись!