Не віриться що проминув вже рік,
Мені здавалось тиждень, два від сили,
Коли я Твій переступив поріг,
І Ти душі подарувала крила.
Ти розпалила у думках вогонь,
Він в небеса в катренах виривався,
Я танув у теплі п’янких долонь,
І в щирому коханні зізнавався.
Катрени в небесах влились в дощі,
Сльозами промовляючи до тебе,
А Ти мої відторгнула вірші,
Сказала просто « не пиши, не треба..»
Я знаю в світі є за все ціна,
Душа літала в небесах захмарних,
Грааль розлуки випивши до дна,
Вона згоріла у надіях марних.
І почорніли крила від журби,
Та віднайду жадану чарівницю
Що їх коханням вмиє від золи,
Запалить знов, згасаючі зіниці.
Не вIриться що проминув вже рIк
© Copyright: Федик Юрий Михайлович, 2012
Свидетельство о публикации №112120907103
Свидетельство о публикации №112120907103
Рецензии
Выпит грааль разлуки.
Похолодели руки.
Но не угасли зарницы,
Не перестали петь птицы.
Значит жива надежда,
Вера, как море, безбрежна.
Снова костры зажгутся.
Явью сны обернутся.
ЮРОЧКА! СПАСИБО! Грустно, но очень красиво) Как всегда)))
С нежностью)))
Лина
Розалина Макбет 09.12.2012 18:17 • Заявить о нарушении
Похолодели руки.
Но не угасли зарницы,
Не перестали петь птицы.
Значит жива надежда,
Вера, как море, безбрежна.
Снова костры зажгутся.
Явью сны обернутся.
ЮРОЧКА! СПАСИБО! Грустно, но очень красиво) Как всегда)))
С нежностью)))
Лина
Розалина Макбет 09.12.2012 18:17 • Заявить о нарушении