Бабцi на лавцi

Зібралися під вербою в холодку на лавці,
Посивілі, усі в  зморшках  з палицями бабці,
Сидять собі й розмовляють про життя минуле,
Про те, як колись кохали і ще не забули.

Як згадаю , - каже Марфа , - я про свого Вітю,
Він для мене був найкращім у цілому світі!
Хоч прожили ми з ним мало, та жили щасливо,
Так, - підключилася бабця Ганя, ми кохати вміли!

В нас кохання було чистим, відданим  й  красивим,
Тай коханий на все життя був у нас єдиним!
А не те що зараз молодь - кохання не знають,
В них кохання – те, що зараз сексом називають.
 
Колись плакали дівчата, боялись такого,
Як що заміж віддавали її за старого,
Краще жити вже у злиднях, та за те кохати,
Ніж в хоромах з старим дідом життя марнувати!
 
А тепер вони самі   шукають  такого,
Нема ж грошей і авто в хлопця молодого!
З молодими лиш гуляють, усе дозволяють,
А старі нехай годують, нехай обробляють!
 
То яке вже тут кохання, кого не спитаєш,
У відповідь тільки регіт, - що ти бабця знаєш?!    
Про теперішнє кохання, треба ж виживати,
То й шукаємо багатих, щоб злиднів не знати.

Може ж вони, ці дівчата, взагалі і праві,
Та шкода їх, за це життя, за роки не вдалі.
Усі курять і пиячать, про те  не пильнують,
Що  життя своє майбутнє, самі ж і руйнують!
 
Нам колись наше життя війна зруйнувала,
Та жила надія в нас і сил додавала,
А тепер, ось наша молодь, зовсім пропадає
Що ж суспільство, чи про людей  воно вже не дбає?
 
Дбають вони, - каже Марфа, -  дуже вони  дбають,
Глотку  деруть, гроші гребуть  і в банки складають.
В заграничні, щоб буває в них їх  не забрали,
Ото ж знають, що народ свій вони обiкрали!



І зітхнула тут Галина, бабця найстаріша,
- Ми жили в лиху годину, то що зараз гірша?
То ж потрібно, щоб молоді нарешті повстали,
І нове життя самі собі збудували!
   

Дивно, навіть старі бабці, знають, що робити,
Щоб Вітчизну врятувати - не байдики бити,
А  суспільство байдикує, хоч щось там й планує,...
Та біднота як й раніше і досі бідує!...
      
Посиділи під вербою після тяжкої  втоми,
Побалакали ті бабці,  тай  пішли додому.
Хоч згадали  всі проблеми, зрівнявши навмисно,
Життя дійсне і минуле, та немає  хисту.
 
Ніякого від розмови, не можуть змінити,
Старі бабці наше життя, бо ж нам в ньому жити!         
То ж повинні, молоді, про життя це дбати,
Тільки діяти бач треба, а не розмовляти!