Розкажи менi казку вечiрню!
Не з книжок, я не хочу повторів.
У казковість життя вже не вірю!
Мила дівчинка бачила горе,
Відчувала й в душі порожнечу,
Біль стискала їй серце, що й годі..,
І тягар нахиляв нижче плечі,
І дивилась із жахом у воду,
А у ній розпливалось обличчя
Та усмішка була, наче шабля,
Думи плакали від протиріччя:
Чи спотворена може привабить?
Чи знайдеться тепла в когось досить,
Чи знайдеться любові без міри?
Розкажи мені казку про осінь,
Розкажи, тільки лагідну, щиру!
Вже минає вона, як і літо
Промайнуло, залишивши згадки.
Розкажи про відновлення світу
І його неймовірні загадки,
Про його акварельні картини,
Про тепло кольорів сонцесхідних,
Вітерця божевілля невпинні,
Про птахів, що злетіли на південь,
Про застиглу красу хризантеми,
Заморожені трави у полі.
Може казка розвіє проблеми,
Забере владу горя і болі…
Розкажи мені казку вечірню!
(05.12.12)
Перевод Светланы Груздевой - http://www.stihi.ru/2012/12/10/9947
Свидетельство о публикации №112120506171