Спогад

Ти була сама собою,сміючись до божевілля,       
Сперечалася з юрбою про занедбане дозвілля,
Кожен день на цьому світі щось росте а щось вмирає-
Ніде голову подіти. Так буває,-все буває!


У твоїй сумній оселі вже давно панує вітер,
У кутку-рипучі двері.Тільки б вдома не сидіти!
Лиш вночі ти плачеш нишком,жовта лампа світить звабно,
Сльози падають на ліжко-так зухвало і нахабно.

А вночі-знову дощ і калюжі,й вітер стогне безпритульним птахом,та тобі усе байдуже:
Ти лишаєшся зі страхом. 
Ти знов сидиш самотня,обхопивши голову руками,
Світ навколо-мов безодня,душу вкрили чорні плями.

Вже нічого не чекаєш;заливає морок очі,
То чого ж ти зволікаєш-наче й справді йти не хочеш,
Хто пустив краплини смутку на твої тремтливі вії?
Хто наважився підступно розтоптати сни і мрії?

------------------------------------------------
На столі лежать газети;на друкованих сторінках
В них чужі падіння й злети,
В них чужі думки і вчинки,
Гороскопи і поради,і святкові привітання...
Два скупі рядки позаду... Ти не перша-й не остання.
Весна 2005