"Співають, плачуть солов’ї та б’ють піснями в груди".
Я знаю їдеш ти туди, вже разом нам не бути.
Заплачу я і та верба, мені буде сестрою.
Коханий мій, ти повернись, я тут всю ніч простою.
Простою ніч, одну і другу. І нескінченний лік…
Доки не стану я вербою, на все життя, на цілий вік.
Приїдеш ти, а я верба, лиш віти, мов ті коси.
Обмиє їх бистра вода, сполощуть теплі роси.
Ти милуватись довго будеш, зеленою красою.
А я в журбі так і зостанусь, плакучою вербою.
Не покидайте ж свої милих, не заставляйте ждати.
Бо серцю важко у розлуці, любити та чекати…
Сп вають, плачуть солов
© Copyright: Виктория Мотрунич 2, 2012
Свидетельство о публикации №112120303798
Свидетельство о публикации №112120303798
Рецензии