Тво життя моя сестричко

Твоє  життя  моя  сестричко,  моя  голубко  сива,
неначе  терен,  як  стерня,  як  та  колюча  нива.
Ще  змалечку  та  босоніж,  прийшлось  поля  топтати,
в  голодні  роки,  колоски  та  зернятка  збирати…

Та  час  минав.  І  дав  нам  Бог,що  кращі  дні  настали,
І  був  вже  хліб  в  нас  на  столі,  тай  ми  вже  позростали.
Здавалось,  ось  тепер  усі  у  щасті  будем  жити,
та  у  Бога,  лиш  здоров’я  кожному  просити.

Але  ж  ні,  біда  прийшла.  Щастя  зруйнувала.
Та  раптово  так  неждано,  матінку  забрала.
Опустіла  рідна  хата  та  осиротіла…
Як  же  ж  ти  моя  сестричко,  плакала  та  мліла.

Та  від  болю,  від  утрати,  як  свічка  згорала.
І  руками  аж  до  крові,  стіни  роздирала…
Вже  й  з  роками  біль  у  тих,  рани  погоїлись.
Ми  брати,  немов  лелеки  в  світи  розлетілись.

Ну  а  ти  моя  голубко,  все  в  труді,  у  полі,
і  не  знали  твої  руки,  спокою  ніколи…
Як  же  я  тобі  просив  в  Бога  кращу  долю,
щоб  хоч  мить  ти  відпочила,  дала  рукам  волю...

Час  минав,  ішли  роки,а  біда  не  спала.
І  раптово,  наче  грім,  братика  забрала.
Знову  біль  і  знову  сльози  і  душа  страждала.
І  стерня  в  твоїм  житті,  ще  колюча  стала…

Так,  усе    твоє  життя,  в  труді  без  спочину,
І  сьогодні  я  до  тебе,  усім  серцем  лину.
Скільки  нам  дано  прожити,  ми  й  гадки  не  маєм.
То  ж  давай,  у  двох  присядем  все  життя  згадаєм.

Я  тобі  моя  сестричко,  кланяюсь  низенько,
бо  була  для  мене  завжди,  мов  любляча  ненька.
Я  й  надалі  буду  в  Бога,  за  тебе  просити,
щоб  ще  довго  міг  до  тебе,  щораз  приїздити…