Новий Рік незабаром настане, із забуття, прилине журба.
Наче привид усього, що було, те болюче, гірке каяття.
Ти не думай що досі кохаю,просто знаєш, шкода мені,
що віддала тобі лиш одному, все найкраще, що мала в житті.
І душа молода, що кохала, вже не зможе так щиро кохати.
Бо образа мов прірва…безодня. Я ж не в силі її заповняти.
Не прийду я до тебе як завжди, як до місяця лине зоря.
Бо нажаль, а може на щастя, твоя пісня вже іншій луна...
Не судилося разом нам бути, роз’єдналися долі в житті.
І рушник наш весільний, на щастя я дарую сьогодні тобі…
Новий Р к незабаром настане
© Copyright: Виктория Мотрунич 2, 2012
Свидетельство о публикации №112120303747
Свидетельство о публикации №112120303747
Рецензии