Сумно хмари десь на небі,
пролітали над будинком.
Біла пташка у крапинку
щебетала дзвінко,дзвінко.
Залишившись наодинці
з незабутніми думками,
шла собі маленька, вічна
мрія тих, хто вже не з нами.
Вона тихо, милозвучно
пісню свою промовляла,
ніби зіронька небесна
стежку світлом звеселяла.
Лийся пісне, лийся гучно,
ти майбутнє, ти поточне.
Хай природа живе вічно,
ну а люди - споконвічні.
***
© Copyright: Яна Мори, 2012
Свидетельство о публикации №112120310915
Свидетельство о публикации №112120310915
Рецензии