(присвячується доньці – Оксані)
ДонькА, - неначе ніжний син: і воїн, і нащадок,
І грація, і блиск в очах – усе завжди при ній.
Виблискує на сонці танОк із світлих прядок,
Та погляд справедливий всміхається з-під вій.
Подяка Богу зАвжди: за радість і здоров’я
За сміх і спів чарівний, «нашальнікє» - «ги»-«ги»…
Дивуюсь та втішаюсь сьогодні зранку знов я,
Для мами та сестрички ми ліпим пироги.
Буває і сердита, мов хмара в небі сірім,
Де блискавок та грому не бракне на віки.
Кататися із принцом, в долонях гриви білі,
Поверх дерев, мов птиці, - повіривши в казки.
Оксанка? – чи Сергійчик? А може два в одному?
Для Бога всі однакі: для Нього діти всі.
Де б не була у світі, - сміливо йди додому,
Життя живи весняно: з добром і у красі.
Поет ХХ сторіччя 16 листопада 2012
Донька
© Copyright: Сергий Труш, 2012
Свидетельство о публикации №112120206410
Свидетельство о публикации №112120206410
Рецензии