Летят года, улетают

Любимому мужу эти строки...

Летять роки та відлітають
Як у той вирій журавлі
Назад вже іншими вертають
Знов весни є-та ми не ті

Душа радіє-здраствуй весно!
Як диво нам вона дана
Завжди, як нове перевесло
Підтримує нас, як снопа

Хто б відповів на цю загадку?
Чому не стариться душа?
Чи не лишає Бог нас спадку
Тому й в душі завжди весна?

Не лишить нас Господь ніколи
Якщо в серцях любов горить
І не страшні нам перешкоди
Та й старість прийде лиш на мить

І недаремно люди кажуть
Що справжній вік в душі людській
Не тіло нам, а душу зважить
Господь на цій стезі земній

І той, хто віру покладає
На тіло грішне і земне
Напевно не побачить Раю
І молодість їх відійде

Душа моя й твоя, мій друже
Це помисли і стан сердець
Вона завжди змагатись може
З гріхом -лише вона борець

Щасливий той, хто в цих змаганнях
Душею тіло ввись підняв
Звільнив від бруду у благаннях
І перед Господом так став

Кого ж знайде Господь тут легким
І легковажним в їх душі
Той не підніметься й тілесним
Й залишиться тут на землі

Хто ж тут щодня душу купає
В любові, вірі й доброті
Тому Господь весну вертає
Й дарує радість на землі

Буває смуток огортає
Журба і туга наплива
Та знай же, любий-все минає
І згодом знов прийде весна

І знову радість променіє
І вогник в домі там горить
В долині ніби лиш чуть тліє
А на горбі-палає вмить

Хай не розлучать земні далі
Стеблинок в нашому снопі
Буде весна і в нашім краї
І будем вкупі знову всі

Нехай журба лиш і страждання
У вирій журавлем летять
А шастя, радість і надхнення
Назавжди хай у нас гостять!

Хай сміх дитячий в нашім домі
Звенить струмочком весняним
Нехай земля стане в полоні
Любові Божої хоть мить!

Хоть мить відчути подих Раю
Набратись сили до життя
І знову йти- іти до краю
До краю вічного буття...