І на зап’ястях – то не порізи, то опіки.
Я страшуся тебе питати, що буде далі?
Жадібні на слова і тим паче на дотики
Розбиваємо серце і в груди сиплем коралі.
І між нами – то не стіна, то лише відстань,
Що ниє під шкірою ніби хронічна скула.
Я – Аліса у чорній норі величезного міста,
Ти – Сантьяґо зі скелетом своєї акули.
І час – то не термін, то аргумент уваги.
Я розвертаюся спиною не для втечі:
Просто захищений тил надає наснаги.
Тож прибирай волосся – цілуй у плечі.
В. С. 5
© Copyright: Мария Лихошерстова, 2012
Свидетельство о публикации №112120101298
Свидетельство о публикации №112120101298
Рецензии