Десь зима забарилася, довго по світу блукає,
Певно, міцно в полон захопили північні краї
Та примусили сніг віддавати, вона й висипає
Все, що в схованці мала, - холодні надбання свої.
Що ж залишиться нам, як зимові комори спустіли?
Чим ти вкриєшся, земле, в січневі зморожені дні?
Може, листям пожовклим, що осінь під ноги стелила?
Та ж воно не наповнить ручай гомінкий навесні.
Я візьму філіжаночку кави та буду вдихати
Теплий подих вечірньої суміші, подих імли,
Не піду до каміну неспокій вогню споглядати, -
Почекаю на ганку зірок, щоб на небі зійшли.
Я обличчя підставлю грудневому теплому вітру,
Пригощатиму кавою місяць високий ясний,
Зустрічатиму вранці чудову осінню палітру.
Та й піду по січнево-лютневим шляхам до весни.
Грудень
© Copyright: Зарема Петрунько, 2012
Свидетельство о публикации №112120111175
Свидетельство о публикации №112120111175
Рецензии
