Не дзвонив я Музі давно,
Номер стер, але пам’ятаю,
Хоч розлука гірким вином,
Напоїла мене до краю.
Я стою, на межі бажань,
Розриваюсь, спорю с собою,
В чорний кокон, немов кажан,
Заплітаю серце журбою.
Час неспинно своє бере,
Сум з’їдає мою свідомість,
Мов за руку веде мене,
У байдужості невагомість.
Дощ думок, вмиває лице,
І біжу на вогонь надії,
Незабута, зуміє все,
Побороти свій страх зуміє.
В тихий вечір простим дзвінком,
В монотонність думок ввірветься,
Щоб кохання п’янким вінком,
Оповити розбите серце.
Я стою, на межI бажань
© Copyright: Федик Юрий Михайлович, 2012
Свидетельство о публикации №112113000466
Свидетельство о публикации №112113000466
Рецензии