Ганна Осадко. Как семнадцать мгновений

            


            Ганна Осадко. Как семнадцать мгновений...

                як сiмнадцять миттeвостей
Ганна Осадко
...Сонце плямами на спориші,
денний сон солодкий, як мед із дідової пасіки,
бджоли гудуть наморені, скоро злива,
у світі твоєму тихішає, ніби струна натягується,
кіт приносить знадвору запахи вітру на смугастій шубі,
вмощується біля тебе_ малого, зачіпає лапкою: "уставай!"

Наганяю кота: йди собі, волохатий, мишкуй на полі;
руку кладу на чоло – сонне_аж_золоте,
Рай твій дитинячий розмальовую кольоровими олівцями спогадів:
пам»ятаєш? Машина була червона, а небо – синє,
слів тоді було небагато, та всі – головні:
«дай», «люблю», «мама», «хочу», «не буду»...

Бо все, що важливе,- насправді таке просте,
як у дитинстві,
коли немає ні «вчора», ні «завтра»,
а життя –   то довічне «сьогодні» –
довге-довге,
як сімнадцять миттєвостей...

© Copyright: Ганна Осадко, 2012
Свидетельство о публикации №112112710950


               Ганна Осадко.

           Как семнадцать мгновений.

             Глеб Ходорковский


    Пятнами  солнце на спорышах
сладок дневной сон, как мёд с дедовой пасеки,
пчёлы устало гудят, скоро будет гроза,
и мир твой стихает, натягиваясь, как струна,
запахи ветра принёс кот со двора на полосатой шубе
примостился возле тебя, малыш, лапкой цепляет «вставай!»

Прогоняю кота: уходи мохнатый, мышкуй себе в поле;
Руку кладу на лоб — сонный, аж золотой,
твой детский рай разрисую цветными карандашами
воспоминаний :
помнишь? Машина была красной, а небо — синим,
слов тогда было немного и все — главные:
«дай», «люблю», «мама», «хочу», «не  буду»...


ибо всё самое важное — по сути такое простое,
 как в детстве,
 в котором нет ни «вчера», ни «завтра»,
а жизнь — это вечное «сегодня»,
длинное-длинное,
как семнадцать мгновений...

                27.11.2012


© Copyright: Глеб Ходорковский, 2012
Свидетельство о публикации №112112802560