Нiч спогадiв

            
Закосичена юність пролягла білизною,
Розтривожила вмить тихим спогадом ніч.
Знов співають пташки, знов ти поряд зі мною,
Знов зустрілись серця в почуттях віч-на-віч.

Ти шепочеш мені про шалене кохання. –
Я тремчу від тих слів, хоч не вірю тобі.
Слухав місяць тоді моє тихе зізнання,
Потім, знітившись, щез у зірковій юрбі.

Рум’яніла щока від примхливої цноти,
Під повіки лягла сором’язлива тінь.
Острах серця зберіг мої скромні чесноти,
Розімкнувши на мить пік душевних сплетінь.

Ти був сильним тоді в нетерпінні своєму
І бажання свої тільки з губ випивав.
Ми шукали злиття в зорепадах Едему,
Та невчасний світанок пристрасть тіл роз’єднав.

Може й добре, що він так зненацька з’явився,
І не дав нам зробить необдуманий крок.
Місяць-свідок нічний на це все надивився
І подавсь в почуттях на нічліг до зірок.

Закосичена юність пролягла білизною…
Вже не тане душа в чарівнім почутті.
Ніч уже не п’янка. Та і ти не зі мною.
Той же місяць зійшов. Але ми вже не ті…