Дереiнкарнацiя

Що сталося, те сталося – 
в гарячій сяйній миті,
від погляду здійнявшись,
та так, щоб вщент згоріти…
 
Природа – що поробиш,
прийшла,
прийшла пора – 
серйозна ця робота,
весела тіла гра.   
Тепер нам лише разом,
я страх здолавши, вчув,
до шиї доторкнувшись, 
що серденько почув…

Поміж дерев помчали,
катаючись в траві.
В прогалинах,
вискалившись,
кохались до зорі,
і від всіх утікши, – 
свобода,
щастя  світ…

Не до людей було нам! 

Було нам -  все одне…
Було по барабану –
навіщо й де воно –
тривало диво сласне –
у парку,
у скирті…
Лужок,
узлісся,
просіка -
звивались покотом…
Одного дня – так сталося – 
що навіть,  під мостом…

Але вдавило часом,
ти відлітала в Брно,
ми, разом обскулилиь,
звірине звіринО…

Як я хотів з тобою!

Але ТА КЛЯТА ВЛАДА!!!
 
На виставку собачу…
 
Ти відлетіла в клітці..   

Душа моя скулить
Я вив,
я скріб кігтями,
я майже був…

Побитий… 

І як вам,
чмам безхвостим,
ну, як вам пояснити,
жагу мою собачу… 

Все!
 
Про мою  чортячу,
Все, про мою гарячу,
безглузду ту  любов. 

Я відійшов…
 
Я кішку, побачив…
 
Й-й-й…

Зар-р-ричав!